1. Іван Якович Франко

Одна епоха створює кумирів та ідолів, інша їх руйнує. Як же вберегтися від формальності й стереотипів, коли йдеться про людину, яка стала частиною національної історії? Розв’язати цю проблему можна лише, розглянувши життєвий і творчий шлях митця як особистості.

Діапазон творчості Франка невимірний. Поет, прозаїк, публіцист, перекладач, літературний критик, історик і теоретик літератури, театру, мистецтва, філософ, фольклорист, мовознавець, етнограф, економіст, політик Галичини, драматург, літературознавець. Оноре де Бальзак писав, що справжній письменник увесь у своїх творах, його біографія – це біографія часу, а історія часу – це його життя.

Народився письменник 27 серпня 1856 року в родині хлібороба і разом з тим коваля. Мати походила з роду здрібнілого шляхтича. 1862 року Івана було віддано до початкової школи, що знаходилась в Ясениці Сільній. Далі своє навчання Франко продовжив у німецькій школі в Дрогобичі та Дрогобицькій гімназії. У гімназійний період І. Франко звертається до перших літературних занять, що були досить активними й систематичними.

Восени 1875 року Франко вступив до Львівського університету на філософський факультет. Вплив на світогляд здійснив М. Драгоманов.

Свою першу повість «Петрії й Довбущуки» надрукував у журналі «Друг» протягом 1875 – 1876 років. Тоді ж виходить перша поетична книжка «Баляди і розкази». Франко намагається розв’язати найболючіше соціальне питання – поліпшення злиденного життя трудового селянства. Із середини 1876 року Франко стає ідейним натхненником «Друга» - журнал підкреслено демократичного спрямування. Радикальні ідеї цього видання позначаються на тому, що на його керівництво почали здійснювати тиск. 11 червня

1877 року в Івана Франка було зроблено обшук, а наступного дня його заарештували. Судовий процес завершився вироком від 21 січня 1878 року, за яким І. Франко був засуджений на 6 тижнів суворого арешту.

«Протягом дев’яти місяців, проведених у тюрмі, сидів я переважно у великій камері, де перебувало 18 – 28 злочинців, де зимою ніколи вікно не зачинялось і де я, слабий на груди, з бідою добивався привілею спати під вікном...прокидався майже завжди з повним снігу волоссям на голові».

Згодом Франко бере участь у заснуванні нового журналу «Дзвін». Водночас Франко співпрацює з польською пресою, де друкує прозовий цикл «Рутенці» (типи й портрети галицьких людей). Понад століття тому, 1878 року, зі сторінок першого революційно-демократичного журналу «Громадський друг» зійшли рядки «Каменярів». Ще через 4 роки в першій у Львові українсько-польській робітничій газеті було надруковано «Гімн». Це були виважені твори вже не учня, а ідейного митця, який знає чого хоче досягти для народу. Саме назва циклу із збірки „З вершин та низин” «Україна» яскраво промовляє творами: «Моя любов», «Гімн», «Розвивайся ти, високий дубе», «Ляхам» – Україна є, буде, і ніщо не зламає її гарячого духу та віри в оновлення життя та щастя людини.

1879 року Франко підготував підручник із політичної економії. Лише 1883 року частина підручника вийшла друком під назвою «Розмова про гроші й скарби». …..

На початку березня 1880 року І. Франка знову було заарештовано, в коломийській в’язниці він провів три місяці. Після звільнення письменника було відправлено етапом пішки в рідне село Нагуєвичі. Тяжка це була дорога, після якої в І.Франка повідпадали нігті на пальцях ніг. 1880 року І. Франко повертається до Львова і продовжує відвідувати університетські заняття. За його участю починає виходити журнал «Світ», з яким співпрацювали М. Драгомонов, І. Нечуй-Левицький, М. Лисенко, Б. Грінченко. У цьому часописі Франко виступає в різних амплуа – і як соціальний аналітик, і як мислитель, і як літературознавець та критик, і як автор літературних творів, і як перекладач. У жовтні 1883 року при студентському товаристві «Академічне братство» з Франкової ініціативи засновано етнографічно-статичний гурток. Якими б справами не переймався Франко – видавничими, просвітницькими, організаційними, дослідницькими – найголовнішою сферою його діяльності практично завжди залишалася художня творчість. У 80-ті роки він пише й випускає чимало творів, що стали класичними й знаковими для класичної літератури. Це насамперед повісті «Захар Беркут», «Борислав сміється», збірка «Галицькі образки». Поетична збірка «З вершин і низин», повість «Boa Constrictor».

У серпні 1893 року І. Франко склав докторські іспити з латинської мови, філософії та виступив із доповіддю за матеріалами дисертації. Захист дисертації виявився успішним. Після цього письменник спробував боротися за доцентуру у Львівському університеті, щоб одержати право на викладання історії руської літератури, але посади доцента української літератури не одержав.

Франко поспіль випускає дві збірки поезій «Зів’яле листя. Лірична драма» та «Мій «Ізмарагд», що утвердилися в статусі ліричної класики української літератури.

16 серпня 1889 року Каменяра заарештовано втретє, а наприкінці жовтня відпущено.

Франко друкувався в багатьох газетах, журналах. Значним внеском у царину української філології стало багатотомне видання «Апокрифи і легенди з українських рукописів». Взагалі бібліографічний список його творів українською, німецькою, російською, польською, чеською та іншими мовами становить величезний том.

У 1906 році Харківський університет присвоює Франкові науковий ступінь доктора російської словесності. Видатні вчені, оцінюючи внесок Франка у філологічну науку, висувають його кандидатом у члени Російської академії наук, правда, імперські реакційні сили перешкодили цьому обранню. У листопаді 1915 року Франка теж спробують висунути на здобуття Нобелівської премії і знову безуспішно.

Франко-перекладач

Франко працював так, що втратив своє здоров’я. Шість років він диктував свої твори (був паралізований), повні свободи, справжні перлини поезії, які дістали загальне визнання як творіння загальнолюдської вартості. Крім поезій відомі переклади Гете, Генріха Гейне, Віктора Гюго, Шевченка на німецьку мову. Німецькі знавці, що читали переклади, висловлювались про них похвально. Думка провідних учених України про те, що арійська культура прийшла в Західну Європу з Праукраїни, - дуже зацікавила

І. Франка й надихнула на нові праці. Наш Титан глибоко вірив, що від перекладів із чужих мов ми перейдемо до безпосереднього вивчення санскриту в кожному вищому навчальному закладі. Бо санскрит для України — основна складова й вихідна частина праісторії, котрої ніхто й нічим не замінить. Листуючись із М. Драгомановим, потім з А. Кримським та з численними вченими Європи, Іван Якович черпав глибокі знання зі сходознавства, зокрема про Індію та Іран, їхній вплив на культуру новітньої Європи. І. Франко детально опрацьовував новий матеріал, охоче друкував свої переклади арабських казок із «Тисячі й однієї ночі» у своєму журналі «Життя і слово», бо відчував їхнє арійське походження. Так само він убачав ідентичність із народним епосом та літературою давньої України народного епосу Індії. І хоч перекладав не з оригіналу, а з англійського чи з німецького тексту, проте індуси й донині вважають ці переклади І. Я. Франка одними з найкращих — за відчуттям найменших тонкощів твору й передачу цих тонкощів у багатющому колориті української мови. Іван Франко радів із кожної появи друкованих санскритських перекладів давньоіндійських літературних творів, бо, знаючи майже всі європейські мови, відтворював ці тексти українською, щоб виводити українську націю на світові культурні обшири.

Зацікавленість Франка англійською літературою в першу чергу пов'язана з іменем видатного англійського письменника В. Шекспіра. Франко перекладав уривки з трагедії «Король Лір», п'єсу «Венеціанський купець» і першим в Україні почав перекладати шекспірівську лірику.

Франко і театр

Театром І. Франко захоплювався ще зі шкільних часів. Так, у 1873 – 1879 роках, бувши учнем Дрогобицької гімназії, митець співпрацював з трупою О. Бачинського, перекладав для неї «Марнотратника» Реймунда, переробив мелодраму «Прекрасна Олена» Ж. Оффенбаха, оперу «Моряки на пристані» Й.Зайца на оперету, повиправляв давніші саморобні переклади, переклав оперу «Пенсіонерка» Г. Сутьє і почав перекладати драму К. Гуцкова «Уріель Акоста», котра залишилась незавершеною. Упродовж усього життя І. Франко цікавився театром, ставши істориком українського театру і театральним критиком, а також одним із найвидатніших українських драматургів.

Франко і пісня

У серці Франка любов до народної пісні палала впродовж усього життя. Сам Каменяр не був висококласним виконавцем, його голос дещо сиплуватий (баритон), але сповнений виразності почуттів і тонких нюансів.

Вірші Франка самі просяться на музику. Мелодії до них створили: М. Лисенко («Безмежнеє поле», «Оце тая стежечка», «Я не кляв тебе, о зоре», «Розвійтеся з вітром», «Місяцю-князю»), П.Майборода («Не минай з погордою»), Кос-Анатольський («Ой ти дівчино, з горіха зерня»), Данькевич («Чого являєшся мені у сні...») та інші.

Пісня супроводила поета протягом усього життя: то він слухав і співав, записував і досліджував народні пісні, то творив власну пісню. Його перу належить близько 50 ґрунтовних фольклористичних досліджень, деякі з них увійшли до збірника «Вибрані статті про народну творчість» (1955р.)

До І. Франка як виконавця та носія народних пісень звернувся М. Павлик та М. Лисенко. У 1885р. Франко у Києві знайомиться з М. В. Лисенком, який записує від Франка ряд мелодій і вводить у «Збірку українських пісень» (1886 р.), а також шість романсів, два хори.

Дві великі постаті української культури – І. Франко і М. Лисенко – змінили орієнтацію української музики.

Франко любив народну музику, пісню. Він створив деякі поезії на народнопісенній основі. Музичність І. Франка, глибоке знання природи пісні як синтетичного жанру слова і музики позначилися на його численних поезіях. Вже самі назви поезій – «Народна пісня», «Пісня і праця», «Чим пісня жива», «Пісня будучини» та багато інших – вказують на наявність пісенної образності в творах поета.

Доробок Франка – фольклориста складав близько 400 пісень і 1800 коломийок, які він почав записувати з десятирічного віку. На його твори було написано близько двохсот композицій, а на окремі твори - по декілька.

Народне визнання

Народне визнання ще за життя прийшло до І. Я. Франка. Вшанування пам’яті митця нині є одним з небагатьох показників любові народу.

Художниця Олена Кульчицька у 1920 році створила оригінальну ліногравюру. На ній — портретне зображення І. Я. Франка.

Художник Іван Іжакевич створив чудові ілюстрації до «Бориславських оповідань» І. Франка (по дві-три до кожного з оповідань), а Гаврило Пустовійт проілюстрував чотиритомник вибраних творів поета.

У м. Стрий на Львівщині було посаджено дуб і встановлено меморіальну плиту.

У Коломиї на Станіславщині на Народному будинку, де в 1893 і 1912 роках бував І. Франко, встановлено меморіальну дошку, а в селі Слобода Коломийського району — пам'ятний знак на честь І. Я. Франка.

Пам’ятник відкрили в селі Поточище Городенківського району.

На Личаківському цвинтарі у Львові поставлено меморіал.

У Львові створено літературно-меморіальний музей письменника, а до ювілею було встановлено меморіальну дошку. Були споруджені пам'ятники І.Франкові і в багатьох містах.

Пам’ять письменника увічнена і в його рідному селі Нагуєвичі. Тут відкрито меморіальний комплекс, музей-садибу: відтворено батьківську хату, клуню-сарай, кузню та інші будівлі. А за селом у лісі прокладено стежку Івана Франка, на якій стоять дерев'яні скульптури героїв із творів письменника.

У цілому в різних видах мистецтва з'явилося досить багато творів. Та, можливо, найбільш увічнений образ Івана Франка в скульптурах. І не тільки Україні. За сприяння нашої держави у 1984 році відкрито пам’ятник І. Франкові в м. Вінніпезі (Канада), а зусиллями українця-патріота Бориса Ямінського встановлено меморіальну дошку Івану Франкові в м. Відні (Австрія).

У жовтні 2006 року у Львові пройшов Міжнародний науковий конгрес учених-франкознавців «Іван Франко: дух, наука, думка, воля».

2. «Сікстинська мадо́нна»

Полотно належить Рафаелю Санті, який народився у містечку Урбіно в області Марке, що належав тоді герцогам Монтефельтро.

Був сином Джованні Санті — придворного художника урбінського герцога. До того ж батько займався поезією. Збережені картини батька мають невелику мистецьку вартість. Але перші навички син отримав у майстерні батька, що прищепив сину зацікавленість у мистецтві. Батько помер, коли сину виповнилося одинадцять років.

Рафаель прожив коротке життя, але залишив величезну кількість шедеврів. Він помер 6 квітня 1520 року у Римі (несподівано захворів і кілька останніх тижнів життя промучився від гарячки) та похований у римському Пантеоні. Могилу Рафаеля прикрашає статуя Мадонни, виготовлена із мармуру, яку виконав учень митця — скульптор Лоренцо Лоренцетто.

Картина  находиться в Галереї старих майстрів у Дрездені, придбана у 1754 році Августом III Фрідріхом за близько 70 кг золота. Є одним з найвідоміших творів італійського Ренесансу. Виконана ця картина близько 1512—1514 років на замовлення церкви святого Сикста звідси і її назва.

Під час Другої світової війни гітлерівське керівництво заховало картину разом з іншими цінними творами в сховищах. В травні 1945-го радянські війська знайшли «Мадонну» у штольні неподалік від Дрездена. Після війни картина знаходилась на реставрації в Москві і в 1955 році була повернута разом з іншими картинами у Дрезден. Цей дивний образ добре знали і в минулому.

3. «Сікстинська мадонна» І.Франка

Велике місце в збірці «З вершин і низин» займають цикли віршів «Вольні сонети». Чому сонети названі «Вольними»? Назва багатозначна і глибока: сонети написані на волі; в них звучить думка про волю, про боротьбу за свободу; сонети скомпоновані так, що, здається, поет не задумувався над їх взаємозв'язком, тобто розмістив вільно. Але це на перший погляд: думки про творчість, красу, кохання, боротьбу, сенс життя - все те, без чого неможливе гідне існування людини, надають циклу «Вольні сонети» цілісності і гармонійної закінченості. У своїх сонетах Франко говорить, що давня класична форма сонета, цей «тонкий різець Петрарки».

Сонет є однією з кількох форм ліричної поезії, що виникла в Європі. Термін сонет походить від слова "sonet", що означає "маленька пісня". Особливий внесок у розвиток сонета зробили Ф. Петрарка та В. Шекспір.

Український сонет з'явився в середині 19 століття. Видатним українським сонетярем XIX ст. став Іван Франко. Володіючи шістнадцятьма мовами, він знайомився зі світовою культурою в оригіналах. Зачарований красою жанру, його здатністю стисло, яскраво викладати важливі думки, він не тільки переклав українською мовою деякі класичні сонети, а й плідно трудився на цій ниві.

Справжнім шедевром  збірки «З вершин і низин»  є сонет «Сікстинська мадонна», у якому Франко висловив своє захоплення жінкою-матір’ю, безсмертним полотном Рафаеля «Сікстинська мадонна»

Народження нового життя – одне з найбільших таїнств на землі, і тому ім'я Матері завжди оточене благоговінням. Мадонною називають композицію, що змальовує Богоматір з немовлям.

Ікона... це перше зображення матері, материнства в цілому в історії людства, в розвитку цивілізації.
 Ранні ікони Богородиці знаходяться в Римі та датуються 705–707 роками. У християнській культурній традиції особлива роль відводилася Богоматері – Діві Марії, що народила і виховала Рятівника. Існує три типи ікон з зображенням Діви Марії.

Замилування	Оранта	Одегітрія

Образ мадонни завжди захоплювали і надихали художників. У всі часи оспівувалася краса жінки. Пречиста – ось еталон жіночності, зосередження добродійників, зразок для наслідування. Її чарівлива подоба – вершина досконалості і гармонії… Картина Рафаеля «Сікстинська мадонна» -  взірець мистецтва Відродження.

Для Франка краса мадонни не казкова, а земна — щира, добра, ніжна. А справжнє мистецтво, яким є картина «Сікстинська мадонна» — вічне.

Але саме образ жінки -матері був ідеалом жіночої краси. Ідеалом, головним і незмінним, є ідеал материнства. Краса жінки – це краса материнства. Жінка, жінка-мати – це найдорожче і найрідніше для кожного із нас. На картині – мати, основа всього людського світу. Вона є втіленням життя, радощів, горя, миру. Якщо вона є – то є життя, за яке слід боротися. Ми бачимо, як тісно переплелися краса, любов та доброта в жінці-матері. Вона сильна своєю любов’ю і добротою, і ніколи нікому не вдасться зламати її. І в наших мамах живе мадонна.

СІКСТИНСЬКА  МАДОННА 

Хто смів сказать, що не богиня ти?

Де той безбожник, що без серця дрожі

В твоє лице небесне глянуть може,

Неткнутий блиском твої красоти?

 

Так, ти богиня! Мати, райська роже,

О глянь на мене з свої висоти!

Бач, я, що в небесах не міг найти

Богів, перед тобою клонюсь тоже.

 

О бозі, духах мож ся сумнівати

І небо й пекло казкою вважати,

Та ти й краса твоя — не казка, ні!

 

І час прийде, коли весь світ покине

Богів і духів, лиш тебе, богине,

Чтить буде вічно — тут, на полотні.

                                                       І.Франко

4.      Переклад сонета

СИКСТИНСКАЯ   МАДОННА 

Кто смел сказать, что не богиня ты?

Где тот безбожник, что без сердца дрожи

В твоё лицо, богиня, глянуть может,

Нетронут блеском этой красоты?

Да, ты богиня! Мать! Ты – роза Рая!

О, посмотри же на меня, на свет!

Не мог найти богов, вокруг взирая,

Перед тобой склоняюсь я, поэт.

О боге, духах может быть сомнение,

И Рай и ад могу я сказкою считать.

Но ты – божественных небес явление.

Настанет время – мир весь будет знать

Тебя одну, богиня, на земле

Чтить будут вечно здесь, на полотне.

Любовь Шикторова

СИКСТИНСКАЯ МАДОННА

Кто смел сказать, что не богиня ты?

Где изувер, что, на тебя взирая,

Не трепетал, в молчаньи замирая,

Не тронулся сияньем красоты?

 

Ты божество! Царица, роза рая,

Глянь на меня с небесной высоты!

Я прежде думал: небеса пусты,

Но пред тобой колени преклоняю.

 

В богах и духах сомневаться можно,

И рай и ад считать лишь сказкой ложной,

Но ты царишь не в сказке, не во сне.

 

И час придет, когда весь мир забудет

Богов и духов, и тебя лишь будет

Благоговейно чтить на полотне.

  Анна Ахматова

5.      Аналіз вірша Івана Франка «Сікстинська Мадонна»

Картина «Сікстинська Мадонна» чудового італійського художника Рафаеля надихнула на створення сонета українського художника слова Івана Франка. Використавши саме таку ліричну віршовану форму поет талановито передав сокровенні відчуття від образу Мадонни, у котрій гармонійно поєднано земне та небесне начало.

В сонеті висловлено думку про те, що сила високого мистецтва має безмежну владу над почуттями людей. Картина Рафаеля змусила Франка ще раз в цьому переконатися.

Ліричний герой сонета зачарований красою Мадонни. Він возвеличує жінку-матір, вражений її чистотою та недоступністю. Використовуючи риторичні запитання, оклики та звертання поет передає піднесений емоційний стан свого героя.

В поезії помітні атеїстичні мотиви, але водночас є натяк на те, що автор розуміє вищі сили як втілення добра і краси, як наприклад, в образі Мадонни – «хоч не знайшов для себе богів на небесах, цій — поклониться, як богині». Свята жінка захоплює поета там, що в ній поєднується небесна чистота і земна щира краса та доброта. Вона водночас недосяжна і зрозуміла поетові.

Мадонна є втіленням жінки-матері і музи, що надихає на творчість. На картині вона зображена босоногою з немовлям на руках. Вражає її сумний тривожний погляд, але відчувається сила духу, доброта та готовність в будь-яку мить спуститися на землю, залишившись недоступною для зла. Такий образ є втіленням вічної ідеальної жіночності і тому не міг не зачарувати чутливого до справжньої краси поета. Іван Франко вірив в силу доброї краси, без якої неможливе мистецтво.

Тема сонета: захоплений опис Сікстинської Мадонни з однойменної картини Рафаеля.

Ідея: справжня краса невіддільна від добра; возвеличення матері-жінки; непереборний вплив мистецтва на душу людини.

Художні засоби:  «Сікстинська Мадонна»: Тези й антитези, наприклад, «що не богиня ти?» , «Так, ти богиня!» ; епітети «лице небесне» , «райська роже» ; звертання «Так, ти богиня!» ; тропи «I небо і пекло казкою вважати, Та ти й краса твоя — не казка, ні!» , Богів і духів,лиш тебе, богине, Чтить буде вічно — тут, на полотні.» Смислову наповненість і багатозначність образу героя передають лексеми: «боги», « духи», «висота», «небо», «небеса», «лице небесне», «мати»,

Ліричний герой: захоплена красою людина, яка перебуває під сильним впливом мистецтва. Але герой не просто захоплюється Мадонною, а готовий боронити світлий образ, що видно з перших рядків сонету: «Хто смів сказать, що не богиня ти? Де той безбожник». Майже гнівно звучить запитання, що тільки підтверджує щирість відчуттів. Герой не розуміє, як можна байдуже дивитися на цю картину, для нього це рівносильно байдужості до мистецтва взагалі.

Сонет цікавий за формою, глибокий за суттю. Помітно, що Іван Франко пройнявся італійським мистецтвом , адже тема його твору – картина італійського художника, а форма твору – зароджений в Італії сонет. Подібно до Великих Данте та Петрарки Іван Франко прославляв ідеалізовану жіночність.